Кімоно: теорія та практика

Починаючи з середини 20 століття кімоно вийшло з повсякденного вжитку у Японії. Сфера використання кімоно на приватному рівні звузилася лише до вдягання його на певні церемонії і заходи. Одягання кімоно називається кіцуке. Воно потребує чималих навичок і вмінь. Особливо складною є процедура одягання жіночого кімоно, для якого потрібно мати неабиякий досвід.

На відміну від традиційного європейського одягу, який підкреслює конструкцію тіла людини, кімоно виділяє лише плечі та перехват носія, приховуючи недоліки його фігури. Західний одяг акцентує на рельєфі, а японський — на рівномірності і площині. Це пов'язано з традиційним уявленням японців про ідеальну конституцію — «чим менше опуклостей і нерівностей, тим красивіше».

Пояс обі у кімоно виконує не тільки практичне значення – фіксування кімоно, але й декоративну. Він надає кімоно завершеність та масивність. Як правило, для пояса тчуть спеціальний кусок парчі або щільного шовку з особливо багатим узором спереду, де пояс щільно прилягає до фігури, та ззаду, де він зав’язується бантом. Пояс може досягати в довжину 3 метри або більше. Існує багато способів зав’язування пояса. Раніше форма вузла вказувала на станову приналежність японки, а тепер залежить тільки від її смаку та вміння.