Чайна церемонія

Якщо спитати когось: «Коли чуєш «Японія», що спадає на думку?» -  неодмінно серед згадок буде: «чайна церемонія», «чайне дійство». Це явище японської культури вже давно стало візитівкою цієї країни і відоме в усьому світі. Але зазвичай уявлення про те, як саме відбувається чайне дійство, в людей досить непевне, єдине, в чому переконана більшість, що там п'ють чай. Так що ж це таке – чайне дійство, - і чому воно так причаровує до себе?

Дослідники японської культури часто відзначали одну неймовірну особливість світогляду жителів цієї країни: усі запозичення з інших, неяпонських культур, завжди творчо переосмислюються. Вони набувають суто японських рис і органічно вливаються, вплавляються в культуру, обростають новими елементами  і врешті-решт перетворюються на зовсім нове явище, що постає вже автентичним, японським. Так сталося і зі звичаєм пити чай.

До Японії традиції чаювання потрапили з Китаю ще в VII- VIII сторіччях. Дзен-буддистські монахи разом із вченням привезли до країни і саджанці чайних рослин та правила чайного дійства. Монахи, що бажали зберігати бадьорість протягом довгого часу, вживали цей напій під час медитативних практик. Потім з монастирів чайні традиції розповсюдилися на територію всієї Японії. Спочатку аристократія, люди мистецтва, а далі й інші верстви населення долучилися до традицій чаювання і згодом пригощання чаєм перетворилося на вишуканий ритуал з чіткими правилами. З'явилася ціла плеяда непересічних майстрів чаю, котрі переосмислили та доповнили дійство новими елементами. Вони винайшли для цієї події спеціальний інтер'єр (чайні кімнати, чайні будиночки «чяшіцу», чайні сади «чяніва»), визначили прийоми створення певної атмосфери, яка б допомогла сприйняти та якомога повніше відчути основну ідею вабі (тобто прагнення природності та простоти), котра покладена в основу дійства. Вони також розробили і впровадили сталу послідовність дій для учасників, правила етикету, що покликані були допомогти і майстру, і його шановним гостям опинитися в просторі сабі (принцип прихованої в простому краси), гармонії (和 ва), шанобливості (敬 кей), чистоти (清 сей) та тиші, спокою (寂 джяку). Спеціальні знання про духовні, естетичні, філософські та моральні принципи чайного дійства перетворили це явище на Шлях Чаю (чядо). Їх накопичилося стільки, що постала потреба передавати досвід наступним поколінням через систему безпосереднього спілкування вчителя та учня.

Європейські мандрівники, котрим довелося відвідати Японію у XVI столітті, розповідали, що в цій країні, окрім чорного та зеленого чаю, є ще порошковий, церемоніальний, що зветься маччя. Також згадували про дивовижні ритуали пригощання чаєм, під час яких гості куштували незвичайний напій, що мав гіркуватий присмак і яскраво-зелений колір. Видатний майстер Шляху Чаю, що жив і творив саме в ті часи, Сен-но-Рікю остаточно оформив чайне дійство як одну з форм духовної практики, в котрій кожна деталь, кожен предмет та рух набули символічного змісту. Чайний сад, кам'яна стежинка, нове начиння, що відповідає естетиці вабі-сабі – майстер Рікю дуже докладно і чітко формалізував етикет церемонії і навіть визначив теми для бесід під час неї. Сукупність усіх складових чайного ритуалу тепер була покликана розкрити не яскраву, не ту, що одразу впадає в очі, а приховану красу, що причаїлася у простих на вигляд предметах, тьмяних відтінках кольору, тихих звуках, і через неї створити атмосферу спокою, прагнення істини та краси, дати перепочинок від турбот. Чайне дійство з простого чаювання перетворилося на невелику виставу, що кожного разу була неповторною, єдиною для її учасників, на вишукану форму спілкування.

Естетичні принципи Сен-но-Рікю спричинили на чайне дійство настільки сильний вплив, що і до сьогодні розвиток Шляху Чаю визначається принципами, що виробив і запровадив цей видатний майстер. Його внесок у розвиток та розповсюдження ідеалів Шляху Чаю визнають безцінним і вшановують в Японії і досі. Започаткована ним школа чайного дійства Сенке-рю, його нащадки і послідовники й дотепер продовжують його справу.

З початку XX сторіччя традиції Шляху Чаю тільки міцнішають. Нині це унікальне та надзвичайне явище японської культури стало настільки популярним, що про нього знають в усіх куточках світу. І саме завдяки діяльності чайних шкіл, що є відгалуженнями тієї Сенке-рю, яку створив і очолив Сен-но-Рікю. Нащадки та послідовники майстра невтомно підтримують незмінність канонізованої традиції чайного дійства, продовжують та розвивають її. Серед найбільш значних в сучасному чайному світі фігур вирізняються Сен Ґеншіцу, нащадок Великого майстра, його п'ятнадцяте покоління, та син Сен Ґеншіцу Дзабосай, дійсний очільник напряму Урасенке. Він носить титул Сен Сошіцу шіснадцятий. Завдяки докладеним Сен Ґеншіцу зусиллям і турботам та піклуванню Сен Сошіцу багатовікові традиції чайної школи, що зветься «Урасенке», відомі зараз жителям понад шістдесяти країн світу. Протягом більш ніж піввікової освітньої  діяльності цих видатних чайних майстрів тисячі жителів планети з різних її куточків познайомилися з старовинною і водночас живою культурою Чайного Шляху та долучилися до японського чайного дійства.

На естетичних ідеалах, що закладені в основу Шляху Чаю, зародилися та розвинулись ремесла, що в симбіозі з чайним дійством набули рис мистецтва і збагатили японську культуру неперевершеними витворами. Саме ці ідеали стали базою для основних принципів японської естетики, тонкого смаку, прояви яких можна спостерігати в найменших дрібницях повсякденного життя японців. До того ж, Шлях Чаю вміщає в себе не тільки знання власне способу приготування напою та вміння спілкуватися з учасниками дійства. Майстер має бути добре обізнаним і з мистецтвом каліграфії, і з образотворчим мистецтвом, мати докладні знання і, бажано, досвід у проектуванні та будівництві чайних кімнат. Знати принципи і мати досвід створення чайного саду, вміти доглядати за рослинами і предметами садової архітектури. Володіти мистецтвом створення квіткових композицій для чайної кімнати, знатися на літературі, поезії, вміти зробити і чашу для маччя, і солодощі, і добре куховарити, та ще й скласти про все це вірші. Тож у того, хто вирішить зануритись у світ чаю, буде можливість і пензель в руки взяти, і ополоник, побувати і архітектором, і гончаром, а ще – стати мистецтвознавцем. Адже ремесла, що забезпечують чайних майстрів начинням для дійства, вже розвинулися до рівня мистецтв і створюють шедеври. А оповідь про історію, поетичні імена предметів, що гості бачать навколо себе – це одна з важливих частин чайного дійства. Людина, що стає на Шлях Чаю, не просто навчається процесу проведення дійства, вона опановує багато видів мистецтв, розширює свій світогляд, духовно зростає.

Тож, як бачимо, чайне дійство – це не просто виготовлення та споживання яскраво-зеленого на колір та гіркуватого на смак напою. Це занурення в світ японської естетики і споглядання через її призму світу, що тонко бринить навколо, і себе самого в усіх своїх проявах, як його невід'ємної частини.

Нині для того, щоб стати учасником чайного дійства, необов’язково вирушати аж до Японії. В Києві, в Україно-Японському культурному центрі, що знаходиться на території КПІ ім. Сікорського, є філія японської школи чайного дійства напряму Урасенке. Ії майстри регулярно проводять заняття, організовують чайні зустрічі та свята і запрошують на них усіх охочих дізнатися більше про культуру Японії. Ознайомившись із чайним дійством, Ви доторкнетеся до тисячолітньої традиції. Ви набудете досвіду того чаювання, яке дбайливо зберегли і перенесли через сторіччя мільйони вправних рук. Тільки уявіть ці мільйони теплих, живих рук, що легко, немов метелики, пурхали над чашами, збиваючи чай. На протязі сторіч під заспокійливе жебоніння води в металевому кама чайні майстри готували живий напій для мільйонів гостей, що приходили до чайних будиночків у пошуках душевного спокою. А тепер і ви маєте змогу стати частиною цього процесу, відчути через звуки, запахи, через смак містичного напою і атмосферу чайного простору те, що шукали – спокій та злагоду всередині себе.

І зараз двері чайної кімнати будинку Урасенке гостинно відкриті саме для Вас.